УВО - Українська Військова Організація

1920 рік.... Визвольні змагання за незалежність України завершилися повним крахом. Українська Республіка була розділена між Румнією, більшовиками та Польщею.

Окремі небайдужі українці ще боролися з окупаційною владою, та уже багатьом стало зрозуміло, що війна програна і можливості для відродження соборної Української держави поки що не було.

На землях ЗУНР, а конкретно на території Галиччини група вцілівших офіцерів УНР, УГА та Січових Стрільців вирішили створити організацію, що зможе об'єднати та скоординувати український супротив для подальшої боротьби.

Було вирішено створити УВО (Українську Військову Організацію) під проводом командира Січових Стрільців - Євгена Коновальця. 

Євген Коновалець

Ця організація ставила собі за мету пропаганду, створення резервів для можливих військових повстань, диверсії, експропріація та політичні акції (вбивства високопосадовців окупантів, промови, тощо).

У вересні 1920 у Львові створилася тимчасова Начальна Колегія УВО (О. Навроцький, М. Матчак, Я. Чиж, Ю. Полянський і В. Целевич), яка з приїздом з-за кордону полковника Є. Коновальця (20.7.1921) прейменувалася на Начальну Команду (НК) на чолі з Є. Коновальцем і шефом штабу полковником Ю. Отмарштайном. В УВО були організаційно-кадрова, розвідна, бойова і пропагандивно-політична референтури. Основною територією дії УВО була Галичина, яку поділено на 13 військових округ, округи на повіти з округовими і повітовими командами (всіх 58). НК утримувала зв'язок з кожною командою окремо; до осени 1922 вони відбули три таємні конференції у Львові, де був центр УВО. Діяльність УВО в УРСР розробляв Ю. Отмарштайн, практичну роботу вів Ю. Тютюнник. Для зв'язку з повстанцями ще раніше вислано старшин І. Андруха, М. Опоку, В. Романика, Нерослика й Решетуху (перших двох убито при викритті повстанського штабу в Києві, інші загинули безвісти). Амністія 1923, політика НЕП та українізація не сприяли військовій боротьбі.

Поза українськими землями УВО утримувала експозитури під різними назвами. Найважливіші в Чехо-словаччині (Крайова Команда), в Берліні (Закордонна Делегація УВО), у Данциґу, в Литві. Поставали гуртки УВО й за океаном, які стали статутовими товариствами під різними назвами і політично й фінансово підтримували УВО. Експозитури ставили собі завданням легалізувати членів УВО за кордоном, підтримувати зв'язки з чужинецькими колами, транспортувати зброю та літературу, організувати вишкільні курси.

Як військова організація, УВО лишила політику у вужчому розумінні українським урядам, але була від них незалежна, хоч свою діяльність достосовувала до їх дипломатичних заходів. Контакти з урядами у вигнанні були неофіційні і посередні: з ЗУНР через Міжпартійну Раду або Делеґатуру ЗУНР у Львові, з УНР — тільки через військові кола.

У діяльності УВО можна розрізнити два періоди: революційно-військовий (1920 — 22) і революційно-політичний (1922 — 31). УВО здійснила реєстрацію військовиків, оформила їх в організовані формації, при чому ударною силою на випадок війни мали бути українські інтерновані частини в Чехо-Словаччині та формовані з полонених в Італії. Збирано й магазиновано зброю, частково куповано її за кордоном. Як реакція на незаконні польські акти (конскрипція 30. 9. 1921, вибори до сойму 5. 12. 1922, призов новобранців до війська), велася широка діяльність з бойовими виступами, вершком яких була саботажна акція восени 1922. У висліді відбувалися процеси проти членів УВО, з яких найголовніші були за атентат 26. 9. 1921 С. Федака на маршала Й. Пілсудського і воєводу О. Ґрабовського у Львові та за вбивство 15. 10. 1922 українського кандидата до сейму С. Твердохліба.

У висліді були хвилі арештів; полковник Коновалець та дехто з НК виїхали за кордон, команду у Львові перебрав А. Мельник. Конференція в Оліві біля Данціґу на початку зими 1923 реорганізувала УВО, створивши НК тимчасово в Берліні й Крайову Команду у Львові. Тоді ж остаточно відмежовано УВО від ЗУНР. Після рішення Ради амбасадорів 15. 3. 1923 уряд ЗУНР втратив міжнародний статус, президент Є. Петрушевич хотів далі боротися з Польщею, спираючись на УРСР. Більшовики обіцяли допомогу, але вимагали повністю підпорядкувати УВО Петрушевичеві й усунути Є. Коновальця. Це викликало внутрішню кризу в УВО, що тривала майже два роки. Більшість членів УВО відстоювала соборницький принцип НК УВО, але деякі галицькі старшини висловлювалися за політику Петрушевича, відбувши окрему нараду 1925 в Ужгороді. Перемогла НК УВО, опозицію виключено. Вона оформилася 14. 5. 1926 в ЗУНРО (Західно-Українська Національно-Революційна Організація) і почала видавати неперіодичний орган у Берліні «Український Революціонер» (1926 — 29). Ця організація не знайшла відгуку на рідних землях і незабаром занепала.

Першим закордонним партнером Української військової організації була Литовська держава, що постала завдяки революції та визвольній боротьбі 1918 року.

Герб УВО

Ініціатором співпраці литовської влади з УВО був Юозас Пуріцкіс, котрий у 1920—1921 роках був міністром закордонних справ Литви. Офіційно Литва та Польща до 1926-го перебували у стані війни, а після перемир'я лише 1938-го встановили дипломатичні зв'язки. Литовські політики вважали, що співпраця з УВО пришвидшить повернення Вільнюса до складу їхньої країни. У публічних заявах вони неодноразово наголошували на державній незалежності Західної України.

1925 року Євген Коновалець разом з Осипом Думіним уперше відвідав Литву, де встановив живий контакт із представниками Спілки стрільців Литви. Від цього часу у місті Каунас діяло постійне представництво УВО, яке очолював Іван Рев'юк, псевдо «Бартович». Тоді ж було домовлено про постачання УВО інформації військового характеру для литовського воєнного командування. Завдяки допомозі групи УВО у Ґданську того ж таки 1925 року литовцям вдалося успішно переправити два підводні човни, куплені в Німеччині. Маючи інформацію про розташування польських морських сил, литовські моряки успішно доправили субмарини до литовського порту. Наступного 1926 року литовське командування отримало від УВО інформацію про дислокацію польських військ на польсько-литовському кордоні, завдяки чому викрило планований поляками військовий наступ. Одночасно Євген Коновалець попередив британський та німецький уряди про плани поляків, і таким чином військовий конфлікт було нейтралізовано. УВО натомість отримувало дипломатичну підтримку литовської влади — контакти, документи, фінансову допомогу.

УВО поступово перебирала і політичне виховання. Найперше створила Політичну Колеґію при НК у Львові; з 1. 1. 1927 почала видавати власний орган «Сурма» (наклад 10 000, було окреме видання для Америки), що друкувався в Берліні, а згодом у Литві. УВО користувалася для зовн. інформації журн. «Osteuropäische Korrespondenz» у Берліні, на рідних землях фінансувала «Червону Калину», відновила й підтримувала «Літературно-Науковий Вісник», закупила уділи в новУ діяльності УВО можна розрізнити два періоди: революційно-військовий (1920 — 22) і революційно-політичний (1922 — 31). УВО здійснила реєстрацію військовиків, оформила їх в організовані формації, при чому ударною силою на випадок війни мали бути українські інтерновані частини в Чехо-Словаччині та формовані з полонених в Італії. Збирано й магазиновано зброю, частково куповано її за кордоном. Як реакція на незаконні польські акти (конскрипція 30. 9. 1921, вибори до сойму 5. 12. 1922, призов новобранців до війська), велася широка діяльність з бойовими виступами, вершком яких була саботажна акція восени 1922. У висліді відбувалися процеси проти членів УВО, з яких найголовніші були за атентат 26. 9. 1921 С. Федака на маршала Й. Пілсудського і воєводу О. Ґрабовського у Львові та за вбивство 15. 10. 1922 українського кандидата до сейму С. Твердохліба.

У висліді були хвилі арештів; полковник Коновалець та дехто з НК виїхали за кордон, команду у Львові перебрав А. Мельник. Конференція в Оліві біля Данціґу на початку зими 1923 реорганізувала УВО, створивши НК тимчасово в Берліні й Крайову Команду у Львові. Тоді ж остаточно відмежовано УВО від ЗУНР. Після рішення Ради амбасадорів 15. 3. 1923 уряд ЗУНР втратив міжнародний статус, президент Є. Петрушевич хотів далі боротися з Польщею, спираючись на УРСР. Більшовики обіцяли допомогу, але вимагали повністю підпорядкувати УВО Петрушевичеві й усунути Є. Коновальця. Це викликало внутрішню кризу в УВО, що тривала майже два роки. Більшість членів УВО відстоювала соборницький принцип НК УВО, але деякі галицькі старшини висловлювалися за політику Петрушевича, відбувши окрему нараду 1925 в Ужгороді. Перемогла НК УВО, опозицію виключено. Вона оформилася 14. 5. 1926 в ЗУНРО (Західно-Українська Національно-Революційна Організація) і почала видавати неперіодичний орган у Берліні «Український Революціонер» (1926 — 29). Ця організація не знайшла відгуку на рідних землях і незабаром занепала.

Першим закордонним партнером Української військової організації була Литовська держава, що постала завдяки революції та визвольній боротьбі 1918 року.

Ініціатором співпраці литовської влади з УВО був Юозас Пуріцкіс, котрий у 1920—1921 роках був міністром закордонних справ Литви. Офіційно Литва та Польща до 1926-го перебували у стані війни, а після перемир'я лише 1938-го встановили дипломатичні зв'язки. Литовські політики вважали, що співпраця з УВО пришвидшить повернення Вільнюса до складу їхньої країни. У публічних заявах вони неодноразово наголошували на державній незалежності Західної України.

1925 року Євген Коновалець разом з Осипом Думіним уперше відвідав Литву, де встановив живий контакт із представниками Спілки стрільців Литви. Від цього часу у місті Каунас діяло постійне представництво УВО, яке очолював Іван Рев'юк, псевдо «Бартович». Тоді ж було домовлено про постачання УВО інформації військового характеру для литовського воєнного командування. Завдяки допомозі групи УВО у Ґданську того ж таки 1925 року литовцям вдалося успішно переправити два підводні човни, куплені в Німеччині. Маючи інформацію про розташування польських морських сил, литовські моряки успішно доправили субмарини до литовського порту. Наступного 1926 року литовське командування отримало від УВО інформацію про дислокацію польських військ на польсько-литовському кордоні, завдяки чому викрило планований поляками військовий наступ. Одночасно Євген Коновалець попередив британський та німецький уряди про плани поляків, і таким чином військовий конфлікт було нейтралізовано. УВО натомість отримувало дипломатичну підтримку литовської влади — контакти, документи, фінансову допомогу.

Фрагмент "Сурми" 

УВО поступово перебирала і політичне виховання. Найперше створила Політичну Колеґію при НК у Львові; з 1. 1. 1927 почала видавати власний орган «Сурма» (наклад 10 000, було окреме видання для Америки), що друкувався в Берліні, а згодом у Литві. УВО користувалася для зовн. інформації журн. «Osteuropäische Korrespondenz» у Берліні, на рідних землях фінансувала «Червону Калину», відновила й підтримувала «Літературно-Науковий Вісник», закупила уділи в нови в новозаснованій газеті «Новий Час», яку протягом 1924—1926 рр. за дорученням проводу УВО редагували Д. Паліїв і М. Матч.

Згодом, цю організацію витіснила інша, не менш відома українська організація - ОУН(але про неї згодом).

Ніхто офіціально не припиняв діяльність цієї організації, та вона самоліквідувалася, через недієвість.

Перший збір нової «Української військової організації» відбувся у Києві 14 вересня 2014 року. В організації представлені всі регіони України.

Відроджена Українська військова організація провела збори, в яких взяли участь 140 представників «самооборони», територіальних батальйонів, волонтерських організацій з усіх областей України.

1 серпня 2015 року у Києві відбувся установчий з'їзд Української Військової Організації під проводом Організації Українських Націоналістів, у яких взяли участь офіцери та добровольці — учасники АТО. Головою УВО обрано Бориса Гуменюка, поета, колишнього заступника командира Добровольчого батальйону ОУН. 18 серпня ця організація офіційно зареєстрована під назвою «Українська військова організація — ОУН» (скорочено УВО-ОУН).

Також було зазначено, що з 4 по 26 жовтня відбудуться збори УВО у 8 областях України, зокрема у таких містах: Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Чернігів, Одеса, Львів, Івано-Франківськ, Харків, Полтава.

У березні 2022 року в складі 126-го батальйону територіальної оборони 112-тої окремої бригади територіальної оборони (Україна) створено роту «УВО». Бійці даного підрозділу виконували завдання по захисту Києва на східних околицях міста.

Тобто можемо сказати ,що діло УВО живе і понині і стало костяком для утворення сучасних підрозділів Територіальної Оборни України.

Шеврон роти УВО