Волхви - Слов'янська мітологія

 

Волхви (також відомі як відуни або віщуни) – це жреці. Вважалося, що вони посередники між небом та землею, вибрані богами, виконавиці їх волі. Зі староцерковнослов'янської мови це слово означає маг. Волхви впливали на сили природи, пророкували майбутнє та лікували людей. Через їх великий спектр зайнять їх плутали з лікарями, зілейниками та ворожбитами. У перше волхвів згадали у статті 912 року, де розповідалося що вони напророкували князю Олегу близьку смерть. 

Волхви у суспільстві слов’ян займали важливу соціальну роль, через їхні потаємні знання. Без них не проходило жодне свято, створення ідола, будівництво капища чи ритуал. Хоча вони і володіли знаннями та мали владу над силами природи зв’язатися з богами, такими як Перун та Сварог, для волхвів було не простим завданням. Але з нижчими богами вони зв’язувалися просто. З ними боялися сваритися та суперечити їх словам, тому що не хотіли на собі побачити сили природи над якою були владні волхви. 

Вони також були творцями різник докириличних абеток (трипільська, «Іванове письмо» та «буквиця»), книг («Велесова книга» та Аскольдовий літопис) та мітів (які мали назву кощуни). Користувалися багатьма книгами («Острологія», «Звездочот», «Громовик», «Колядник», «Волховник», «Сносудець», «Путник», «Лічебник», «Травник», «Зілейник», «Цвітник»). Їхні знання були і в усній і в писемній формі, але вони не збереглися через примусове насадження християнства яке знищило ці знання. 

Покровителем волхвів вважався Велес (бог мудрості). Вони носили з собою палицю, одягалися у біле вбрання, мали довге волосся та бороду. З приходом християнства їх почали гонити та вбивати і через деякий час вони зникли.