Мара (Мора, Морана, Марена, Маржана) - слов'янська богиня смерти, хворіб, кошмарів, зими та ночи. Уособлює собою перехід від осени до весни як смерть і подальше відродження природи. Вважається володаркою потойбічного світу, що лежить за річкою Смородиною, яку охороняє Змій.
Ім'я цієї богині пов'язане зі словом "мор" (що означає "смерть") та споріднене з "мороком", "примарою", "морозом" тощо. Зображується по-різному, зазвичай як молода жінка з довгим чорним волоссям і блідою шкірою, або бабусею з розпущеними косами. Часто при ній присутні такі предмети як коса та серп - давні приладдя для жнив та косіння рослин, які символізують її зв'язок із родючістю та призначення "жниці душ". Також серед частих атрибутів можна зустріти круків, які традиційно пов'язані зі смертю, адже з'являються на побоїщах задля поживи, черепи та місяць.
Інколи постає дружиною Чорнобога, яка жадає поглинути Сонце, аби на землі запанувала вічна зима. Ходить уночі з головою під пахвою попід людськими оселями й вигукує імена господарів хто відгукнеться, - той помирає. За давніми віруваннями, є матір'ю для 13 потвор, які приносять людям хвороби: Гризачки, Коркуші, Жовтяниці, Ломоти, Навії та инших. Також вважається господаркою різних лихих безтілесих духів - мар-примар, назва яких сама за себе говорить про тісний зв'язок із слов'янською покровителькою смерти та ночи.
У багатьох слов'ян поширений обряд спалення, потоплення в водоймах чи річках або иншими способами знищення опудала Марени навесні під час Масляного тижня, який являє собою прощання зі зимою та зустріч весни. Опудало прикрашують одягом і носять по селу, зрештою знищуючи.
Досить неоднозначний образ у віруваннях наших предків: одночасно це образ смерти, хвороб та всього поганого, що приносить людям страждання й горе, а з иншого це упорядниця світу живих, яка забирає з собою все те, що дожило свого віку, та дає землі перепочити, аби вона мала можливість і надалі радувати людей красивими лісами-полями та щедрим урожаєм. Адже смерть не є повним перериванням життя як такого, а являє собою перехід до життя іншого, до нового Початку, бо після зими, яка забирає із собою зі світу живих все те, що віджило, завжди настає нова весна, а після кожної ночі — новий день зі сходом Сонця.
Немає коментарів:
Дописати коментар