Нікопольщина – моя рідна земля, багата на чесних та роботящих людей. Цей край недаремно цінували різні народи, тому не дивно, що їхня гаряча кров вирує в наших жилах, не дає зупинятися на місці. Наша земля багата не тільки історичними подіями та датами, вона має багату і славну історію. Славиться наша територія природними скарбами : марганцевими та залізними рудами, запасами кам'яного та бурого вугілля, граніту, глини. Не дивно, що зараз наше місто є дуже розвиненим і багатим.
Перші поселення на території сучасного Нікополя виникли ще в другому тисячолітті до нашої ери, коли тут проживали кіммерійці, потім їх вигнали в Малу Азію скіфи. Розвиток скіфської держави відбувався до середини Століття нашої ери, доки їх не потіснили сармати. Потім аж до XIII століття нашої ери на території мого рідного краю проживали різні кочові племена: готи, гуни, авари, булгари, хазари, угри, печеніги, половці, ногайці. Тут проходив перетин грецького шляху та Соляного шляху з Криму.
 |
| Приблизна схема Микитинської Січі |
Необхідність до самозахисту призвела до утворення козацьких фортець, що отримали назву Січей. У 1638-році на території сучасного міста Нікополь утворилася Микитинська Січ. Нікопольська земля просочилася вільністю та козацтвом. Вона притулилася на своїй землі для п'яти Січей. Перша в історії Січ – Буцько-Томаківська – столиця козацької християнської республіки. Нікітинська Запорізька Січ, від якої виглядає назва Нікополя і від якої місто веде своє літозлічення. 1648 року Нікополь став Першою гетьманською столицею Війська Запорізького під керівництвом Богдана Хмельницького. На Нікопольщині похований легендарний кошовий отаман Чортомлицької Запорізької Січі Іван Сірко – герой багатьох українських пісень та казок, який написав знаменитого листа до турецького султана. На острові Базавлук була Січ під проводом Петра Сагайдачного та Михайла Дорошенка, а на Микитиному розі – Нова Січ, що була зруйнована за наказом імператриці Російської імперії - Катерини 2 останнім отаманом Нової Січі був Петро Калнишевський.
Перше згадування назви міста зустрічаються в документах 1780 року. Наприкінці XVIII століття Нікополь стає важливим торговельним центром Придніпров’я. Цьому сприяло його вигідне географічне положення, розташування біля води та сухопутних шляхів.Так, у 1793 році у місті Нікополь мешкали 1388 чоловіків та 476 жінок та налічувалося 425 дворів. У 1800 році населення міста становило 2567 осіб : 1326 чоловіків та 1241 жінок. Після виходу наказу про утворення Чумацького транзитного шляху через Нікополь для вивозу солі з Криму та організації Соляного Управління, яке стягувало платню грошима та сіллю за переїзд через міст, добробут населення значно покращився і ще більше людей переселялися до нашого міста. Загалом наш край розвивався дуже швидко. Також розвитку торгівлі в Нікополі сприяв наказ про утворення вільних матроських цехів та об’єднань.
Так, у 1857 році тут мешкало близько 6500 людей, з них 1537 вільних матросів. Вони займалися переправою вантажів та підготовкою робітників, які могли б управляти річним транспортом. Об’єднання матросів - це був неабиякий шанс для невільних селян стати вільними та отримати в користування земельні наділи, а також уникнути податків та не стати рекрутами. З 1856 року матроси утримували на свої кошти школу та матроське приходське училище. Окрім мирних справ нікопольські матроси брали участь в бойових діях під час Кримської війни 1853-1856 рр. та обороні Севастополя, також взяли активну участь у створенні Чорноморського флоту.
У 1859 році місцевій поліції Нікополя було надано дозвіл на видачу прав на торгівлю особам торговельний стану з дотриманням встановлених правил. Це спростило процедуру і час отримання таких патентів, а також збільшило приріст населення.
 |
| Місце поховання І. Сірка |
У 1864 році населення міста становило 7046 мешканців, було 1229 житлових будинків, 6 магазинів, 3 салотопних, 3 свічних, 2 цегельних заводів, 2 пивоварні, діяли 4 ярмарки: Вознесенська, Успенська, Благовіщенська та Дмитрівська.
 |
| Пам’ятник гетьману Богдану Хмельницькому, у «Старій» частині міста |
Наприкінці XIX століття розпочалися розробки місцеперебування марганцевої руди, яку проводили 9 акціонерних об’єднань, на більшість із них мали вплив бельгійські та французькі капіталісти. Це призвело до зростання темпів промислового розвитку міста. У 1883 році відкривається завод землеробних машин та інвентарю (ВАТ «Нікра»), у 1895 р.- чугуно-мідноливарний завод (ВАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури»). Після відкриття у 1903 р. другої лінії Катеринівської залізничної дороги, Нікополь опинився на з’єднанні двох важливих магістралей: водній та залізничній, розпочався більш інтенсивний промисловий розвиток міста.
У 1905 р. відкрився м’ясокомбінат, продукти якого були дуже високої якості! Потім відкриваються млин та лісопильний завод. Постійно відбувалося промислове зростання, однак при цьому посилювалась майнова нерівність. Робітникам підвищили робочий час, який на деяких підприємствах та майстернях міг тривати з 8 години до 22 години. Починали виникати страйки робітників, які стали підтримувати й селяни, особливо активними були мешканці району Новопавлівки. Життя нікопольців залежало від зовнішньої політики Російської імперії, яка стояла на порозі Першої світової війни. Як відомо, війна пожирає багато матеріальних ресурсів країни, соціальна сфера починає мало фінансуватися, потреби населення відходять на задній план. Зарплатня на заводах зменшувалась, вводились різноманітні штрафи, кількість харчів урізалась, оскільки треба було годувати армію на фронті. Гинуло багато солдатів. Все це викликало невдоволення у населення, яке ще підігрівалось гаслами більшовиків, Тому з 1918 року, після Жовтневої революції, у Нікополі поступово почали формуватися органи самоврядування більшовиків, які почали проводити свою роботу по ліквідації приватного сектора, відбираючи будинки, земельні наділи у заможних мешканців. Також у землеробів, які під час Столипінської реформи отримали у власність земельні наділи для ведення фермерського господарства. Під час бурхливих подій 1918-1922 років, хто тільки тут не бував? Війська Скоропадського, Директорія, Денікінці (до речі столицею свого опору Денікін призначив Єкатеринослав - він же сучасний Дніпро), більшовики, і навіть сам «батька» Махно!
 |
| Пам’ятник Нестору Махну в Нікополі |
Потім Колегія Нікопольської районної ради перевірила заводи та всі інші промислові майстерні міста і результатом цих дій стала націоналізація промисловості. Цей період дуже важким був не тільки для Нікополя, а й для всієї країни. Почався період розрухи та становлення, злету та падіння.
Так, у 1933 р. був побудований новий хлібозавод, відбулися реконструкції м’ясокомбінату та пивоварного заводу. У цьому ж році розпочалося будівництво нашого промислового гіганта - Південнотрубного заводу. Понад 9000 будівників з різних куточків Радянського Союзу були зайняти на його будівництві - і вже у 1935 р. запрацював цех малих агрегатів. Будівництво та відкриття нових цехів ПТЗ велося до 1984 року!!! Це вражає - наскільки розвивалась промисловість, як це все планувалось і де це продавалось!!!Наші люди дуже працьовиті, тому і досягли успіхів, про які деякі тільки мріють.
Під час Другої Світової війни у серпні 1941 року завод було евакуйовано до Свердловської області. Під час окупації нацистськими загарбниками завод був практично зруйнований. Після окупації та закінчення війни ПТЗ та інші промислові об’єкти Нікополя відбудовувалися. Мене завжди не залишає відчуття поваги до людей, які знову все відбудовували в країні, починали заново своє життя, які заради суспільного блага відмовлялись від свого особистого. Гордий, що живу в аграрному краї, і що мої діди та прадіди взяли участь у розбудові сильного, розвинутого Нікопольського краю.
З 1962 року розпочалось будівництво «НЗФ»(Нікопольський завод феросплавів), який посідає перше місце в Європі й друге у світі за розмірами промисловості. Він виробляє феросплав - це сполука речовин, які потрібні при виробленні сталі. Для цього була побудована Запорізька АЕС (атомна електростанція), щоб живити завод енергією. З перших років роботи НЗФ став науково-дослідною лабораторією галузі. Так, 75% продукції заводу відправляється на експорт, а 15% йдуть на інші власні державні потреби.
Та цим Нікопольщина не закінчила дивувати - о 14 годині 30 хвилин 21 червня 1971 під час археологічних досліджень поховання у кургані скіфського періоду Товста могила поблизу міста Покров була знайдена золота Скіфська пектораль Борисом Мозолевським(на честь якого у нас названо вулицю!), ця велична старовинна прикраса зараз стоїть на почесному музеї у нашій славній столиці!
Я прагну продовжити справу славних земляків - нікопольців – возвеличити та збагатити наш край. Розумію, що не треба забувати минуле, бо в ньому полягає наше майбутнє. Забуваючи минуле, робимо ті ж самі помилки й стоїмо на місці, не розвиваємося та урізаємо можливості наших нащадків. Маю велику надію, що скоро в нашому краї, як і в нашій милій Україні, все зміниться на краще…
Немає коментарів:
Дописати коментар