Інгуші — вайнахський народ на Північному Кавказі. Самоназва народу — «галагай».
За віросповіданням інгуші переважно мусульмани—суніти.
Інгушетія у складі Російської імперії
Інгушетія увійшла до складу Російської Імперії в 1810 році. В 1860 році за наказом імператора Олександра ІІ у східній частині Північного Кавказу була створена Терська область, до складу якої ввійшли Чеченський, Ічкерийський, Інгуський і Нагорний округи.
Радянський період
Після встановлення Радянської влади, у березні 1920 року, Терська область була розформована, а Чеченський (об'єднаний з Ічкерийським) і Інгуський (об'єднаний з Нагорним) округи стали самостійними територіальними утвореннями.
Через рік, 20 січня 1921 року, Чечня й Інгушетія разом з Карачаєво-Черкесією, Кабардино-Балкарією і Північною Осетією увійшли у новостворену Горську АРСР.
У лютому 1944 року після депортації чеченців та інгушів автономія була розформована, при цьому Інгушетія ввійшла до Північно-Осетинської АРСР
Відносини між собою
Загалом взаємодія цих народів була широкою, оскільки перебували вони у спільному ареалі. Це і торгівля, і обмін культурними цінностями, й інколи спільний збройний опір ворогам, як-от наприклад Кавказька війна з Російською імперією. Але звісно були й різного роду конфлікти. Частіше виникали конфлікти між християнськими народами Кавказу (наприклад черкесами) з мусульманськими.
Черкеси та вірмени в османській імперії
Гірше ніж з турками відносини вірмен були переважно з так званими махаджирами (цей термін застосовувався переважно до мусульманських переселенців із Західного Кавказу), котрі почали емігрувати або котрі були депортованими в Османську імперію внаслідок російсько-турецької війни 1877-1878 рр., Кавказької війни та завоювання їх гірської країни Російською імперією. Тому ще часто цих переселенців називали просто черкесами. Вони складали більшу частино бідного населення і були дуже озлоблені через втрату свого дому. Так ось цих самих махаджирів свідомо чи ні, але точно доволі активно підштовхували із Стамбулу на конфлікт з християнами. Влада стимулювала розселення черкесів саме у вірменських регіонах, і на цих територіях у місцевій жандармерії служили теж переважно саме черкеси. Це виливалося у регулярні вірменські погроми. Крім того вірменам заборонялося носити власну зброю, а переселенцям ні, що давало змогу грабувати вірменське населення. Податки християнські вірмени платили значно більше ніж мусульмани.
Грузино-абхазький конфлікт
Після розвалу СРСР Абхазія, що входила до складу Грузинської РСР, заявила про свою незалежність. Грузія в серпні 1992 ввела війська до Абхазії, але зустріла там озброєний опір, в тому числі зі сторони російських і чеченських найманців. Збройний конфлікт, що призвів до втрати Грузією контролю над Абхазією, завершився 30 серпня 1993. Відтоді Абхазія добивається визнання своєї незалежності, яку визнали всього 5 держав (Росія, Нікарагуа, Венесуела, Науру, Сирія). Тбілісі розглядає Абхазію як частину країни і пропонує їй широку автономію у складі Грузії. Мир у зоні грузино-абхазького конфлікту підтримують Колективні сили з підтримки миру СНД, укомплектовані російськими військовослужбовцями. Переговори з врегулювання конфлікту перервані в 2006 році.
Уряд Грузії кілька разів пропонував Абхазії значну автономію. Однак і абхазький уряд, і опозиція в Абхазії відмовляються від будь-яких форм спілки з Грузією. Абхази вважають свою незалежність результатом визвольної війни від Грузії, а грузини вважають, що історично Абхазія завжди входила до складу Грузії. Під час війни абхазька сепаратистська сторона провела кампанію етнічних чисток, в результаті якої було вигнано до 250 000 осіб і вбито понад 5 000 етнічних грузин.
Скориставшись військовою поразкою Грузії у війні 2008 з Росією, абхазькі війська за підтримки росіян зайняли Кодорську ущелину, яка за угодою мала контролюватися грузинською стороною. У вересні 2008 Росія визнала незалежність Абхазії.
Союз об'єднаних горян Кавказу (Гірська республіка)
Союз об’єднаних горян Кавказу було створено у листопаді 1917 р., а 11 травня 1918 року проголошено Гірську республіку, до якої увійшли республіки Північного Кавказу та Абхазія. Головою уряду став чеченський землевласник і нафтопромисловець Абдул-Межид Чермоєв.
 |
Прапор Гірської Республіки |
Одночасно був укладений союз між Гірським урядом та Військовим урядом Терського козацького війська та створено об'єднаний Терсько-Дагестанський уряд, до якого увійшла більша частина Гірського уряду.
В результаті міжнаціональних конфліктів, що загострились, початку громадянської війни на Північному Кавказі у січні-лютому 1918 року й наступного проголошення Терської радянської республіки, Терсько-Дагестанський та Гірський уряди фактично втратили владу й розпались. Останні їх рештки 5 березня 1918 року втекли з Владикавказа до соціал-демократичної Грузії.
Конфедерація гірських народів Кавказу
Конфедерація гірських народів Кавказу (КГНК) — міжетнічне об'єднання, покликане об'єднати народи Кавказу.
Прапор Конфедерації, що був заснований на прапорі Гірської республіки 1918 р.
У серпні 1989 року представники кавказьких національних рухів провели Сухумі I з'їзд народів Кавказу, де створили Асамблею гірських народів Кавказу. З 13 на 14 жовтня 1990 року пройшов II з'їзд горян Кавказу в Нальчику. На ньому було оголошено, що організація є правонаступницею Гірської республіки.
Російська Федерація була насторожена через утворення КГНК, оскільки побоювалася початку процесу відокремлення Північного Кавказу від Росії.
У грузино-абхазькому конфлікті озброєні загони Конфедерації підтримали абхазьку сторону, зробивши свій внесок у перемогу Абхазії у війні 1992—1993 років.
Під час війни в Чечні, що почалася в 1994 році, КГНК не стала на бік Дудаєва, обмежившись закликами до миру, проте ряд польових командирів взяли участь у війні на боці Ічкерії. Напевно КГНК не підтримала Ічкерію через побоювання інших республік у її складі щодо реакції Росії, яка потенційно могла почату війну і проти всієї Конфедерації.
Юсуп Сосламбеков, наступний після Шанібова Президент Конфедерації, 1996 року провів «відновлювальний з'їзд», проте реанімувати структуру не вдалося. Нині Конфедерація народів Кавказу продовжує своє існування, але не відіграє вагомої ролі у поточній політичній ситуації.
Відносини з росією
Події кінця 1980-х — початки 1990-х років також продемонстрували провал національної політики КПРС, направленої на нівеляцію рівня соціально-економічного розвитку радянських націй і формування нової спільності, — радянського народу. Лібералізація політичного життя і розвиток гласності привели до різкого підйому націоналізму, до якого керівництво республік виявилося не готовим.
росія протягом своєї історії чинила над Кавказькими народами такий самий гніт, як і з усіма іншими народами, які знаходилися у складі її державних утворень, продовжуючи свій імперіалістичний шлях.
Щодо сучасних відносин народів Кавказу з росією, то можна сказати, що внаслідок поширення свого культурного та ідеологічного впливу за часи СРСР та агресивних дій РФ після його розпаду і продовження того самого впливу, відносини є доволі спокійними і навіть подекуди дружніми. Національна боротьба та опір згасли, залишивши тільки пам’ять про колишні події національно-визвольного руху, і то ця пам’ять поступово зникає.
Немає коментарів:
Дописати коментар