Черкеси — народ, що складається з групи народностей (адигейці, кабардинці, черкеси). Самоназвою черкесів є «адиги». Черкеси розмовляють адигськими мовами абхазо-адизької гілки північнокавказької сім'ї.
Черкеси були знані, як войовничий народ. Уже самоназва черкесів (черкесів, адигейців і кабардинців) — «адиг» — виводиться від слова «воїн». Увесь уклад життя адигів був просочений «військовим» побутом.
Протягом століть черкеси створили особливу військову культуру — «Уорк Хабзе», що виділяє їх серед сусідів. Невід'ємною рисою цієї культури було шанобливе ставлення до супротивника.
Династія Бурджитів
У 14 столітті черкеси-мамлюки захопили владу у Єгипті і правили там з 1382 до 1517 рр. та пізніше. Це була династія Бурджитів. Бурджити — друга мамлюцька династія султанів Єгипту, яка змінила при владі Бахрітів. Найменування походить від баштоподібних казарм (бурдж) каїрської цитаделі. Засновником династії став Баркук, колишній пастух із Черкесії. Правління Бурджитів закінчилося в 1517 р. після завоювання Єгипту османським султаном Селімом I.
Загони адигейців-черкесів служили також в Османській імперії, Персії.
Країна племінних князівств
До середини 19 століття являла собою конфедерацію племінних князівств (Кабарда, Джиляхстаней (Мала Кабарда), Теміргой, Бжедугія, Натухай, Убихія, Махош, Єгерухай, Хатукай, Бесленів, абазинські князівства) і земель вільних общинників (Абадзехія, Мамхег, Шапсугія). Через князівські чвари, війни з кримчаками, татарами, багато черкесів полишало власні домівки та емігрувало у найближчі країни.
Важливу роль у долі черкесів відігравав релігійний фактор. Після падіння Константинополя у 1453 р. та посилення впливу кримських ханів у регіоні проживання християн-адигів набуває поширення практика агресивного насадження ісламу сунітського напрямку.
Регулярні московсько-адизькі зв'язки почали встановлюватися ще в період генуезької торгівлі в Північному Причорномор'ї, яка відбувалася в містах Матреге, Копі та Каффе (сучасна Феодосія) тощо, в яких значну частину населення становили адиги. Наприкінці XV століття Донський шлях постійно приходили каравани російських купців у ці генуезькі міста, де російські купці здійснювали торгові угоди як з генуезцями, але й з горцями Північного Кавказу, проживаючими тут.
Кавказька війна та геноцид черкесів
Після невдалої спроби завоювання Константинополя і Балкан та поразки у Кримській війні, російському імператору Олександрові II була потрібна нова, але переможна війна. Усю свою військову міць Росія кинула на Кавказ.
У 1848 році Імам Шаміль (лідер північно-кавказького національно-визвольного руху) направив на Північно-Західний Кавказ до адигських племен, щоб очолити їх боротьбу проти експансії Росії, свого наіба Мухаммад-Аміна. З 1763 розпочалась боротьба черкесів проти імперських військ і завершилась 1864 з поразкою повстання Імама Шаміля. На той час залишилось менше чверті черкесів, яких змусили перебиратись до Османської імперії. На чорноморському узбережжі від Керченської протоки до Сухумі практично було знищено все населення.
21 травня 1864 року після закінчення російсько-кавказької війни почалася масова депортація черкесів (адигів) в Османську імперію. На Кавказі залишилося менш як 10 % населення адигів. Інші загинули у віковій війні, від спалаху чуми, були витіснені, багато хто потонув у Чорному морі в час переправи до Туреччини.
Кубанська Народна Республіка. Захоплення більшовикамми
В 1917-1918 роках всі українські території (де українці були в більшості), стали основою для створення нової модерної української державності. Кубань не була винятком. На відміну від сусіднього Війська Донського, на Кубані державотворення пішло демократичним шляхом: громадянами мали стати не лише козаки, а й "іногородні" (ті, хто не належав до козацького стану) та горці.
У січні 1918-го зібралася новообрана Законодавча Рада, до якої увійшло 46 козаків, 46 іногородніх і 8 горців. 25 (12) січня було утворено Кубанський крайовий уряд у складі 5 козаків, 5 іногородніх і 1 горця. Одними з перших документів уряду стали постанови про Кубанські Установчі Збори (перший парламент Кубанської республіки).
Представники Законодавчої Ради
 |
| Прапор Кубанської Народної Республіки |
Під час Першої світової війни війська Російської імперії також воювали і проти Османської імперії, на Кавказькому фронті було зосереджено більше мільйона мобілізованих солдат і козаків. Озброєні юрби солдат після розвалу фронту грабували населення, вбивали старшин та представників "буржуазії". Саме їх майстерно використали більшовики для "гібридної війни" проти Кубані: нашвидку формували загони Червоної гвардії та спрямовували на придушення "кубанської контрреволюції".
Загострення ситуації прискорило затвердження незалежності Кубані. 1 березня (16 лютого) 1918 р. згідно з рішенням Законодавчої Ради Кубанський Край проголошувався Самостійною Кубанською Народною Республікою. Однак через швидкий наступ більшовиків і необхідність вирішити нагальні питання в Краї, який все більше занурювався в хаос громадянської війни, Конституцію Краю прийняли лише через десять місяців.
Після довготривалої боротьби в 1920-му Кубань таки на жаль захопили більшовики, однак повстанська боротьба українців Кубані тривала до середини 30-х років. Населення Кубані також постраждало від масового голоду 1932-1933 рр.
Немає коментарів:
Дописати коментар