Дажбог - один із основних суперників Перуна серед пантеону київських богів. Покровитель Сонця та той, хто розподіляє блага серед людей.
Його ймення походить, імовірно, від вигуку «Дажь боже», що у вигляді "Дай, Боже" дійшло до нашого часу. Так вважає Ватрослав Ягич. Також можлива версія з «дажь» у значенні «дай» і «боgъ», як «добробут», що збігається з функцією його у віруванні слов'ян.
Його згадки з'являються в «Повісті минулих літ», як бога, шанованого Володимиром, Іпатіївському літописі у вигляді фрагменту хроніки VI століття, де Дажбог є сином Сварога й почав правити після нього, а також «Слові о полку Ігоревім» і переписі святого Івана Золотоустого.
У трактуванні часто виникають труднощі. Наприклад, його вважали слов'янським Аполлоном, сином небесного бога, одним цілим із Хорсом, а також тим, чия велич заступила решту ідолів.
До цього часу відчувається вплив через численні вигуки «Дай, Боже» в обрядових і релігійних піснях й інших видах фольклору.
 |
| Співавторство СУВ та ВНВПУ |
Немає коментарів:
Дописати коментар