Ярило - Слов'янська мітологія

Ярило, Яровит, Весник, Благовісник тощо - бог весни та родючості у давніх слов'ян. 

Його назва розділяється між значеннями весняної сівби, видів хліба, назвами тварин, молодістю, силою, люттю тощо. 

Традиційний образ серед давніх українців показував його, як юнака в білосніжній киреї, що на голові носить вінок із маку та хмелю, а в руках тримає сніп і серп. Основними функціями було привести весну до світу. Відмикаючи небо для дощу, він розпочинає її. Балтійський його аналог поділяє певні войовничі риси з нашим, атакуючи нечисту силу. Пізні згадки приписували навіть використання гармати. Через це його можна вважати однією зі складових Перуна, що мав схожу роль і початок земляних робіт позначав громом. Також певні риси відрізняють його серед народів, одна з них - переродження й загибель щороку. Дехто ж вважає, що боряться молодий і старий Ярило. 

За припущенням Олекси Воропая, він міг належати до київського пантеону, якби не помилка літописця.

У культурі українців і білорусів знайшовся досить схожий спосіб святкування. Перед сівбою відбувалися гуляння. В ході них вибиралися хлопець чи дівчина, перевдягалися в подобу Ярила, садилися на білого коня й водилися під спів веснянок. Єдина різниця в даті проведення, адже наша традиція передбачає це в день весняного рівнодення, коли сусіди роблять це перед Петрівкою. Також існує таке свято на початку липня. Під час нього нема гучних гулянь, це просто хороший день для збору трав і зміцнення добробуту родини.

Співавторство СУВ та ВНВПУ