Лада - Слов'янська мітологія

 Лада - досить неясний образ серед мітології давніх слов'ян. Гіпотетично її відносять до божества, що символізує весну, захищає посіви, допомагає в коханні та шлюбі. 

 Назва не піддається чіткому тлумаченню: в давнину кохану людину називали «Ладо», це слово вигукували в якості приспіву обрядових пісень, синонім молодого та молодої тощо. 

 Серед давніх поляків було поширене поклоніння їй і її синам-близнюкам. У доповненні до «Повісті минулих літ» вона описувалася аналогічно з додатком про принесення жертв перед весіллям тим, хто бажав щасливо прожити. За свідченнями приблизно того ж часу можна впевнено сказати, що литовці їй поклонялися та різали півня, супроводжуючи дійство піснями, щоб закликати добро богині весни. 

 Серед дослідників цього образу виник чіткий розподіл на два табори: перший наголошував на відсутності її, як божества, серед мітології давніх слов'ян, другі - на більш давній його історії. Критики настоювали на тому, що середньовічні мандрівники помилково сприйняли приспів за ім'я. На їхню думку, слово «лада» є формою «ладу», «порядку» серед південних слов'ян чи ж назвою коханців. Часто Ладу називають богинею кабінетної мітології через вторинність згадок. Решта дотримається традиційної точки зору. Вони вважають, що вигуками з пісень духа закликали до себе, прикликали порядок. Серед балтів і слов'ян вона існувала, як образ матері, родючості, весни, кохання й родинного добробуту. Також згадується її чоловік Лад, котрий виконував ідентичні функції. Разом пара уособлювала подружню вірність і відданість.